Все ж збувається...

Років півтора тому їхала я в нічному поїзді з Москви до Петербурга. Зовсім не спалося, і я вийшла з купе у вагон. Розговорилася з провідницею. Вона була руда-руда, худа, і чи то 40-річна, чи то 30-річна, а може і 50-річна (бувають такі). З каре і величезними очима. І ось розповідала вона мені і ще одному божевільному хлопцю-підлітку, який втік з дому, історію. Каже, всі мрії збуваються. Всі-всі. Ось у мене - каже - було в житті три мрії: я хотіла побувати на Батьківщині Федора Достоєвського, побачити Північне Сяйво і полетіти в Космос.

Я ж сама з Краснодара. З дитинства про ці три речі мріяла, а потім, звичайно, призабула. Поїхала вступати в Москву у залізничний інститут. Жила у родичів, поки вступала. Виходжу з будинку одного разу, а там табличка: "Тут народився Достоєвський".

А з північним сяйвом ось як вийшло. Їздила я завжди по південним маршрутам. Москва - Одеса, наприклад. А тут захворіла раптово якась провідниця, мене і просять: "Не хочеш до Архангельська поїхати?". Ну, я і погодилася.

Виходжу якось зі свого купе, а за вікном таке... Їхала в купейному. Всі сплять. А я як почну по коридору бігати і чи то співати, чи то кричати. Розумієте, я в той момент була впевнена, що воно голосу мого слухається. Я співаю - воно згинається. Всі повискакували з купе, вирішили, що я збожеволіла. А я не збожеволіла - у мене мрія здійснилася.

- А з космосом що? - Запитуємо хором з підлітком.

- Поки нічого. Але я ще встигну. Все ж збувається.

© Настя Рябцева